Украинский классик Тарас Шевченко, 210 лет со дня рождения которого отмечаем 9 марта, был подданным Российской империи, с юного возраста жил в Санкт-Петербурге, где и умер. Однако ни в одной его строке не найти признания, что Россия стала для него родной. Шевченковеды едины в том, что Кобзарь не был шовинистом, но категорически не воспринимал тиранию и деспотизм российских царей, тупость тамошних клерикалов и покорность народа.
Российские современники Шевченко не могли не признавать его талант и вес в обществе. Через несколько месяцев после смерти горельеф поэта был размещен на возводившемся в Новгороде величественном монументе к тысячелетию России — наряду с фигурами сотен важных для империи деятелей. Однако 30 ноября 1861 года царь Александр II распорядился убрать изображение Шевченко с памятника.
Учитывая то, насколько враждебно Тарас относился к российской правящей династии, особенно к отцу Александра Николаю I, это было неудивительно…
NV собрал фрагменты творчества Шевченко, где он прямо или метафорически высказывается о России. Собственно, слова «Россия» он никогда не употреблял, считая, что там посягнули на украинский топоним «Русь» — отсюда упоминания о «москалях», «кацапах» и т. д., которые как могла вычеркивала из наследия Кобзаря российская и советская цензура.
Учитывая очередную попытку Москвы уничтожить украинскую нацию в наши дни, некоторые цитаты Шевченко выглядят как пророчества.
Об отличиях украинцев и москалей
«Московщина,
Кругом чужі люде.
Тяжко, батьку,
Жити з ворогами!»
До Основ’яненка
«Як тільки получиш моє оце письмо, зараз до мене напиши, щоб я знав. Та, будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому. Бо москалі чужі люди, тяжко з ними жити. Немає з ким поплакати, ні поговорити. Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово».
Письмо брату Никите
«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине…»
Катерина
О россиянах
«Главный узел московской старой внутренней политики — православие. „Неудобозабиваемый Тормоз“ из-за глупости своей хотел затянуть этот обессиленный узел и перетащил. Он теперь на одном волоске держится».
Дневник
«По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті!
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!»
«У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!»
Кавказ
О российских преступлениях в Украине
«А на тихому Дунаю
Нас перебігають
Січовики-запорожці
І в Січ завертають,
І розказують і плачуть,
Як Січ руйнували,
Як москалі срібло, злото
І свічі забрали
У Покрові».
Сліпий
«Безбожний царю! Творче зла!
Правди гонителю жестокий!
Чого накоїв на землі?»
«А ти, Всевидящеє око!
Чи Ти дивилося звисока,
Як сотнями в кайданах гнали
В Сибір невольників святих,
Як мордовали, розпинали
І вішали?.. А Ти не знало?»
Юродивий
О Богдане Хмельницком и его ошибочном геополитическом выборе
«Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала».
«Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…»
Розрита могила
«Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають».
Стоїть в селі Суботові…
Об украинском сопротивлении
«Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить».
Я не нездужаю, нівроку…
«Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине —
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине.
От де, люде, наша слава,
Слава України!»
До Основ’яненка
«Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!»
Стоїть в селі Суботові…
О судьбе москалей
«До москалів — москалики,
Тілько застогнало,
Пішли в землю; диво дивне
Сталося на світі.
Дивлюсь я, що дальш буде,
Що буде робити
Мій медведик! Стоїть собі,
Голову понурив,
Сіромаха. Де ж ділася
Медвежа натура?
Мов кошеня, такий чудний…
Я аж засміявся».
Сон
«Няньки,
Дядьки отечества чужого!
Не стане ідола святого,
І вас не стане, — будяки
Та кропива — а більш нічого
Не виросте над вашим трупом.
І стане купою на купі
Смердячий гнів, — і все те, все
Потроху вітер рознесе».
Бували войни й військовії свари…
